с. Березове. Березівська школа

 
Погода в Днепропетровске Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання счетчик посещений

Інформація для батьків

 

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

 

Про загальну середню освіту

 

Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють

 

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;

звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

 

3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

 

Помилки батьків. Чи можна їх уникнути?

Одного разу до мудреця з далекого села прийшли молоді люди.

- Мудрець, ми чули, що ти даєш усім мудрі поради, вказуєш правильний шлях, відкриваєш істину. Допоможи й нам! Старше покоління в нашому селі перестало нас розуміти, а з цим нам дуже важко жити. Що нам робити?

Мудрець подивився на них і спитав:

- А якою мовою ви говорите?

- Усе молоде покоління говорить тарабарською.

- А старші жителі?

Задумалися молоді люди і зізналися:

- Ми в них не питали.

- Саме тому у вас виходить їх тільки слухати , а не чути!

В усі часи існувала проблема батьків та дітей. Тому сьогодні ми з вами, шановні батьки, поговоримо про те, як досягти успіху вашої дитини, як уникнути небажаних помилок у вихованні!

Слід визнати: ми всі робимо помилки у вихованні дітей, як маленькі, так і великі. Одні з нас визнають ці помилки і намагаються їх виправити, інші переконані в своїй непогрішимості й категорично відкидають навіть думку про те, що вони зробили щось неправильно. З наших помилок виростають великі дитячі психологічні травми. Діти налаштовуються на зневіру до дорослих. У них можуть сформуватися агресивні реакції на помилкову поведінку батьків, на зневагу до них. Це може призвести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдома, у школі, серед однолітків. А згодом, уже створюючи свою сім’ю, така людина часто вдається до насильницьких дій стосовно близьких у своїй сім’ї.

Обговорімо, які помилки є типовими для багатьох батьків і що нам робити, якщо ми вже образили свою дитину.

На думку вчених одна з найпоширеніших помилок батьків – це зловживання владою. У чому ж воно виражається? Це незрозуміле та несправедливе покарання й висміювання дитини в присутності інших людей, ізоляція – «Вийди, дітям не годиться слухати розмови дорослих». У таких випадках у дитини виникає відчуття, що вона є тягарем для дорослих, її присутність не бажана.

Заклопотаність, похмурість батьків, наказовий тон – усе це озивається в серці дитини болем, страхом, втратою почуття безпеки, усвідомленням своєї непотрібності батькам.

Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має цікавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини. «Що вона там може розуміти? Ми ж краще знаємо, в чому для неї користь і щастя»

Про повагу до занять дитини й зовсім не доводиться говорити. Як часто батьки відривають дитину від її занять для домашніх справ, вважаючи, що уроки можуть зачекати. А вже гра – це зовсім несерйозно.

І що ж дитина, як вона почувається, коли ми зловживаємо владою? Виявляється це не робить дитину щасливою. Починається все з того, що діти перестають радіти приходу дорослого. Потім ми дізнаємося, що наша дитина збрехала. Ми лякаємося. Замислюємося: «Звідки це?» А це ж і є перший наслідок незрозумілого і несправедливого покарання. Рветься нитка довіри між дітьми та батьками.

Наступною помилкою батьків є агресивна поведінка, авторитарність, необережні висловлювання . Часто розгнівана мати кричить своїй малій дитині «Я вб’ю тебе!» «Ти погано зробив, я не люблю тебе» Дитина ці слова сприймає серйозно, вірить, лякається, можливо, на все життя.

Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибачатися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а навпаки - зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така ж людина як інші, що ви можете зробити помилку і чесно визнати її, вона довірятиме вам. Необхідно керуватися принципом як для дорослих, так і для дітей «Можеш поводитися так, як тобі подобається, але при цьому не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим»

Адже в партнерській сім’ї конфлікти вирішують мирним шляхом, усі члени сім’ї беруть участь у розв’язанні важливих проблем. У цих випадках батькам легше уникати помилок зловживання владою, легше побудувати з дитиною стосунки, які базувалися б на повазі та довірі.

Дослідники виявили, що сім’ям, у яких формувалися люди, що досягли вершин, притаманні дві головні характеристики

Демократичне навколишнє середовище. Думки та ідеї дітей мали значення. Це підвищує самоповагу.

Позитивні очікування Батьки безперервно говорять як сильно вірять у дітей і як упевнені в тому, що ті у своєму житті здійснять великі справи й досягнуть видатних результатів.

Якщо ви хочете, щоб ваші діти відмінно навчалися в школі, ви повинні допомагати їм на кожному етапі навчання. Коли ви надаєте велике значення урокам у школі та шкільному життю вашої дитини, вона надає цьому ще більшого значення. Якщо ви ігноруєте її домашні завдання та шкільні заняття, тим самим діти отримують повідомлення, що це не є важливим, і теж намагаються ігнорувати їх.

Привчіть своїх дітей стояти біля дзеркала і повторювати «Я собі подобаюся» Діти, які навчаються створювати й підтримувати власний рівень самоповаги, мають набагато кращу самооцінку, ніж ті, які не роблять цього.

Діти з високою позитивною самооцінкою добре вчаться в школі. Вони не схильні до вандалізму й не потрапляють у біду. Не роблять нічого, що руйнує їхнє здоров’я. Більшою мірою здатні чинити опір негативному впливу груп своїх однолітків. Мають сильніші характери. Вони незалежні у мисленні, вміють орієнтувати себе на успіх, досягнення й особисту самореалізацію.

Якщо ви насправді хочете виховати щасливих, здорових, упевнених у собі дітей, вам потрібно подавати хороший приклад, виконувати роль моделі того типу особистості, який би ви хотіли бачити в них.

Діти багато чого вчаться через імітацію. Вони спостерігають, слухають і повторюють ваші слова, імітують вашу поведінку.

Якщо ви хочете, щоб ваші діти виросли з хорошими здоровими звичками, ви повинні подавати власний приклад.

Якщо хочете, щоб діти розвинули в собі ввічливість, спокій, урівноваженість і самоконтроль, необхідно служити моделлю цих якостей, навіть у критичних ситуаціях. Адже ваша роль моделі поведінки може мати більший вплив на ваших дітей, ніж будь – що інше в їхньому житті.

Тож пропоную вам дванадцять принципів розвитку креативності дітей у родині

1. Будьте поблажливими зі своєю дитиною. Потрібно знайти «золоту середину» між заохоченнями та покараннями, захопленням і несхваленням. Не бійтеся балувати свою дитину, поводьтеся з нею як з унікальною особистістю. Тільки так ви виховаєте в ній стійке самолюбство й упевненість у собі. Але не забувайте: усе має свою міру, інакше ви ризикуєте виховати самозакоханого егоїста.

2. Демонструйте свою незалежність. Дитина повинна зрозуміти, самостійність і незалежність – великий приз, що присуджується найнаполегливішим, найпрацездатнішим і найсміливішим особистостям.

3. Не бійтеся подорожувати й змінювати обстановку

4. Дайте волю вибору вчинків і дій

5. Забудьте слово «ні» Максимально заохочуйте будь – яке рішення дитини. Якщо вона має помилитися, то нехай дійсно це переживе й усвідомить свою помилку, виносячи із ситуації певний позитивний досвід

6. Будьте оптимістом Навчіть дитину навіть у найнеприємнішому бачити гарне й корисне. Позитивне мислення завжди буде джерелом життєвої енергії вашої дитини, оберігаючи її від депресій або думок про суїцид.

7. Забезпечте дитину великою кількістю інтелектуальних, «дорослих» ігор – головоломок, конструкторів, а також різними матеріалами для творчості.

8. Заохочуйте тягу дитини до знань, дозволяйте їй читати все, що вона захоче, адже знання породжують мотивацію відкриття нового.

9. Навчіть дитину каталізувати її бібліотеку, систематизувати всі продукти її творчості, записувати свої думки й висновки, колекціонувати предмети відповідно до своїх інтересів. Це привчить до послідовності, визначеного порядку й обов’язковості

10. Створюйте дитині ситуації, що кидають їй виклик. Це буде стимулювати її мислення, навчить шукати оптимальне рішення в екстремальних ситуаціях, відстоювати свою точку зору, розумно аргументуючи її.

11. Заохочуйте гіперактивність дитини Навчіться не карати дитину за надлишок енергії, не гальмувати її пориви, а розумно керувати ними.

12. Міркуйте, фантазуйте й дійте разом із вашою дитиною. Пам’ятайте, що всі дорослі винаходи родом із дитячих фантазій. Допомагайте дитині втвлити найнеймовірніші ідеї.

Найбільш тривалі з усіх стосунків, які у вас, шановні батьки, коли – небудь будуть - це відносини з вашими дітьми. Ці взаємини триватимуть стільки, скільки ви будете жити. Якщо ви ставитиметеся до ваших дітей із любов’ю, терпінням і розумінням, ви будете винагороджені протягом усього життя
 
Поради батькам

Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.

Не ставте перед дитиною недосяжні еталони. Вона повинна частіше відчувати задоволення від того, що щось може, ніж тривожитись з приводу того, чого не може зробити.

У різних дітей – різні здібності (розумові, художні, математичні, організаційні, вольові, чуттєві). Здібності треба розвивати! Але Ваше перше завдання – визначити оптимум вашої дитини.

Виховуйте людину дій, вчинку.

Дозволяйте дитині ризикувати. Залишайте за дітьми право на помилки, але вчіть самостійно їх виправляти.

Не наказуйте дитині, підкреслюючи свою зверхність: «Роби» або «Ти будеш робити, бо я так сказав». Замініть цю форму вимоги іншою: «Роби, тому що цього не можна не зробити». Замініть наказ формою прохання, використовуючи слова: «На мою думку, це краще зробити так. Як ти гадаєш?», «А може це буде краще, якщо...». Дитина завжди повинна відчувати себе гідною. Зростаючи, особистість повинна звикнути до виконання вимог не на догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що вони розумні, доцільні...

Довіряйте дитині. Людина, яка виростає у довірі, йде по життю спокійно, вона відкрита, товариська, доброзичлива.

Будьте терплячими! Ставтесь терпляче до дитячих проявів: процес розвитку є випробуванням не лише для дорослих, але й для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов'ю.

Ніколи не кажіть, що за всіма життєвими проблемами не лишається часу на виховання дитини. Ви виховуєте її щоденно своїм ставленням до життя, системою своїх цінностей, своїми виборами. Ви виховуєте дитину своєю присутністю, поглядом, жестом, посмішкою...

Будьте відповідальними! Безпечність – механізм, який продукує борги перед долею дитини, перед її теперішнім і майбутнім. Відповідальний вихователь передбачає наслідки своїх слів, своїх дій.

Оцінюючи результат, вчинок, властивість дитини, вказуйте не лише на те, чим ви незадоволені, а скоріше на те, що вам подобається в ній. Не порівнюйте її з однокласниками, з братиками чи сестричками. Діти усі різні!

Порівнюйте дитину в її динаміці – якою вона була вчора, якою є сьогодні, якою може бути завтра. Тобто, порівнюйте зростаючу особистість з самою собою.

Не ставтесь до дитини зневажливо. Зростаюча особистість повинна відчути свою значущість, навчитись поважати себе. Тільки за цієї умови з неї виросте людина з почуттям власної гідності, яка поважає тих, хто її оточує.

Почему мама Оксаны Макар виновата в ее смерти.

Автор: Сергей Дидковский.     

 

В смерти Оксаны Макар виновата ее мать. Она не захотела или не смогла объяснить своей дочери то, что уходить в два часа носи из бара с тремя плохо известными парнями к ним домой – это неправильно. Случай с Макар – это лакмусовая бумажка на гниющем теле украинского общества.

Давайте оставим любые упоминания о жестокости насильников. Их преступления – это аксиома. Таких «членов общества» следует расстреливать. Они паразиты, нуждающиеся в физическом устранении. По закону, но навсегда.

Поговорим о маме Оксаны Макар. Представьте себе, что у вас есть восемнадцатилетняя дочь. Наверняка, вы гордитесь ее жизненными достижениями. «Вот моя дочь сама поступила в университет, учиться хорошо, ее ждет светлое будущее!»,- рассказываете вы своим друзьям и коллегам. А теперь представьте себе, что вашу дочь однажды изнасиловали три человека. И попытались ее сжечь. Какой будет ваша реакция?

Мама Макар собиралась взять у кого-то автомат, зайти в камеру к преступникам и расстрелять их. Понятно, что это эмоции. Возникает первый вопрос: где она была, когда ее дочь стала практиковать ночные посиделки в барах с незнакомыми людьми? Второй вопрос: если она знала, то как к этому относилась? Полагаю, что мать относится к категории «типичных украинцев». А именно: людей, которые готовы сто раз наступать на грабли и разбивать ими лицо. В кровь, ломая себе лицевые кости. И жалеться на то, что правоохранители бездействуют, что насильников нужно убить.

Госпожа Макар, вы, как и большинство украинцев, считаете, что вам все должны. Это называется одностороннее взаимодействие с обществом. Вы желаете получить от него все: бесплатное образование, бесплатную медицину, дешевый и чистый транспорт, низкие цены на продукты и медикаменты. При этом вы ничего не даете обществу взамен. Даже своих детей вы отпускаете в мир людей подобно кукушке. Вы подложили Оксану в гнездо человеческой жестокости с мыслью «авось воспитают». Чем вы отличаетесь от родителей насильников? Фактически, ничем. Родители троих ублюдков не рассказали им о том, как нужно жить, и какие нормы поведения в обществе следует соблюдать. Вы наплевали на свою дочь и лишили ее жизни. Впустили в реактор атомной электростанции без защитной одежды.

Старшая Макар своей бездеятельностью воспитала жертву. И если бы она одна. Тысячи Ивановых и Петренко выбрасывают своих детей в подворотни с наркоманами. Вы прекрасно понимаете, что количество изнасилований в Украине гораздо больше одного. Случай с Макар попал в информационное поле по причине своей исключительности. Жертву сжигали. А сколько девушек, не имея понимания о нормах поведения в обществе и правилах самозащиты, становятся жертвами насильников? Десятки тысяч. У меня есть истории от некоторых моих знакомых девушек, которые были изнасилованы в возрасте 16-20 лет. Все истории имеют одинаковую фабулу: общается с наркоманами и гопниками, пьет с ними водку и курит траву, ведет себя вызывающе. В итоге ее насилуют или пытаются изнасиловать.

Поймите простую вещь. Нельзя дразнить акулу порезанным пальцем. Если она вас догонит, то съест. Девушки, если вы флиртуете со всеми парнями, будьте готовы, что кто-то из них примет ваше кокетство за чистую монету. Если вы стреляете глазами в плохо знакомых молодых людей, то знайте, что вы провоцируете зло. Вы не знаете, кто сидит перед вами. Николаевские насильники с виду вполне обычные ребята с соседнего двора.

Родители. Будущие и настоящие. Прекратите надеяться на то, что детский сад или школа воспитают в ваших детях нормальных людей. Только вы можете дать им будущее. Вы отвечаете за своих детей. Прекратите плодить жертв и насильников.

Источник: сайт Сергея Дидковского


 

 

Программа самовоспитания Бенджамина Франклина.

 

ДОБРОДЕТЕЛИ.

 

01. УМЕРЕННОСТЬ. Ешь не до одурения, пей не до опьянения.

 

02. МОЛЧАНИЕ. Не говори, если слова не принесут пользы тебе или другим; избегай пустой болтовни.

 

03. ПОРЯДОК. Пусть все вещи знают свое место; пусть каждое действие знает свое время.

 

04. РЕШИМОСТЬ. Решись выполнить что должен; решившись, делай без колебания и упрека.

 

05. ЭКОНОМНОСТЬ. Не трать понапрасну сил или денег, но лишь на пользу себе или другим.

 

06. ПРИЛЕЖАНИЕ. Не теряй времени; всегда занимайся чем-нибудь полезным; отбрось ненужные действия.

 

07. ИСКРЕННОСТЬ. Забудь об обмане и лжи; мысли невинно и справедливо, а когда говоришь, говори то, что думаешь.

 

08. СПРАВЕДЛИВОСТЬ. Несправедливо творить зло или не творить добро, которое есть часть твоих обязанностей.

 

09. САМООГРАНИЧЕНИЕ. Избегай крайностей; воздержись от обид, пусть даже заслуженных.

10. ЧИСТОПЛОТНОСТЬ. Не терпи нечистоплотности в теле, одежде или привычке.

 

11. СМИРЕНИЕ. Не раздражайся из-за пустяков или из-за случайностей, обычных и неизбежных.

 

12. ЦЕЛОМУДРИЕ. Поддавайся половому влечению лишь ради здоровья или продолжения рода, но никогда до отупения, слабости или ущерба собственному спокойствию духа или репутации другого человека.

 

13. ЧЕЛОВЕЧНОСТЬ. Уподобься Иисусу и Сократу.



Подросток в доме: пособие по выживанию

 

Итак. Это случилось! Наш дорогой и любимый школьник подрос и превратился (о ужас!) в подростка. Он стал кусачим и колючим. Слово ему попрек ни скажи! И как нам теперь выживать под одной крышей, скажите, пожалуйста!!!

Мы, родители, часто требуем от наших детей-подростков слишком многого. Но давайте зададим себе несколько вопросов. Каких отношений мы хотим с нашими детьми? И как построить эти отношения?

Нам хочется, чтобы они были послушными, и в то же время отвечали за свои решения; чтобы девочки не красились, а мальчики были вежливыми.

С одной стороны, мы ждем от подростков, чтобы они мотивировали себя и ставили перед собой цели, как взрослые. А с другой стороны, мы сами не даем им той свободы в принятии решений, которая свойственна взрослым.

Подростки заняты учебой в школе и материально зависят от родителей. Учителя и родители ограничивают самостоятельность подростка, и в то же время требуют освоения чувства взрослости и ответственности.

Родителей можно понять. Уровень притязаний у подростков достаточно высокий. Кроме того, затраты на содержание ребенка-подростка все возрастают. Одежда и обувь того же размера, как у взрослого человека, и затраты такие же, а вот зарабатывать и содержать себя подростки пока не умеют. Хотя требования к тратам все возрастают: счета за мобильный, кафе, кино. А ведь школу теперь заканчивают в девятнадцать – двадцать лет. Как шутят сами подростки – мы будем школу заканчивать, а наши дети как раз в первый класс пойдут.

Откуда подросток получает знания о том что можно, а чего нельзя?       

 

                                      Кто учит общаться наших детей?

 

– Что делать, мой ребенок хамит! – стонет мама. – На любое замечание с моей стороны, сын огрызается так, как будто я – его злейший враг. На любую попытку завести разговор, о чем он думает, он начинает кричать, чтобы его оставили в покое. Сыну нужен психолог, я уже не справляюсь!

 

– Ну почему мать меня все время дергает? – раздраженно говорит парень, смотря изподлобья. – Бывает, я уже и сам пожалел о сказаном, но не знаю, как исправить ситуацию. Хочется сказать что-то приятное, теплое, но извиняться я как-то не умею. А она сразу начинает орать или еще хуже – плакать.

 

Как часто родители больше дорожат мнением психолога, друзей или знакомых, взрослых, которые даже не знают ребенка. А вот мнение собственного чада их не очень-то интересут. Родители пока не относятся к ребенку как ко взрослому. Но в то же время требуют от подростка принятия решений как от большого. Такое поведение взрослых раздражает подростков не меньше, чем агрессивное поведение подростков может раздражать родителей.

 

Насколько обоснована боязнь родителей за поведение подростка?

 

Взрослым часто кажется, что подростки ведут себя неадекватно. Но и мы сами часто продолжаем относиться к ним как к деткам, а не как к взрослеющим личностям.

 

А вот если бы родители нашли время и попросили подростка высказаться прямо, но в спокойной форме, то вероятно, они узнали бы много интересного и о себе. Возможно, ребенок выдаст свои претензии и о родительском равнодушии, и о том, как папа наорал на него при девочке, которую он хотел пригласить в кино. О том, какую истерику мама закатила его любимой учительнице, которая привела на уроке пример из жизни на тему наркозависимости. Сыну так хотелось поделиться с кем-то потрясшей его историей, что он имел неосторожность пересказать ее маме. Мама была в ужасе и уже утром высказала все учительнице в лицо. Сын готов был сквозь землю провалиться, а мама продолжила спектакль в кабинете директора школы. После этого его рассказы о школьной жизни свелись к стандартному диалогу с родителями:

 

– Как дела в школе?

 

- Нормально!

 

Как часто мы, родители, готовы помолчать и выслушать ребенка? Дать ему возможность выпустить пар и снять напряжение. Улучшать взаимоотношения – это не только возможно, но и необходимо. Пока мы, родители, не научились говорить уважительно с собственными детьми, нам, похоже, придется довольствоваться ролью «предков, которые уже замучили своими нотациями».

 

Кто делает все возможное, чтобы подготовить подростков к самостоятельной жизни?

 

– Меня бесит, когда родители напоминают, что надо делать домашние задания. Я и так все знаю, а мне по сто раз повторяют одно и тоже, как маленькому. Ну меня уже вызывали на прошлом уроке. Значит, до конца семестра уже и не вызовут. А если вызовут, так я стихотворение выучу и расскажу. Так что приличную оценку в семестре мне поставят. А предки постоянно капают на мозги: «Учи английский! В жизни пригодится!» Да если бы я знал, как его учить, я бы давно выучил. У меня английский – по два раза в неделю, уже с четвертого класса. А толку-то.

 

Или постоянно жалуются на то, что я сочинения плохо пишу. Ну покажите мне парня, который их хорошо пишет! Это у девчонок получается сопли по бумаге размазывать. А я так не умею. И я не знаю, как этому можно научиться!

 

Как говорится, устами младенца… Родители очень хорошо умеют требовать, а вот кто подростка научит решать проблемы? Какова основная задача родителей: наказать или подготовить к самостоятельной жизни?

 

Когда вы последний раз проверяли уроки у ребенка? Начиная с какого периода у ребенка начались проблемы и по какому предмету? Часто ли родители готовы ответить на эти вопросы? Кому из взрослых понравится, если нам начнут задавать вопросы: «А вам не стыдно зарабатывать двести латов? А почему вы до сих пор разговариваете на латышском с ошибками?» Вряд ли кому-то из взрослых понравится система двойных стандартов: от себя я не требую, а вот ты должен быть лучше чем я. Кому должен? Почему? Не все родители готовы дать ответ сразу.

 

Где подростков ценят больше: в компании или в семье?

 

Где подростков поучают меньше и принимают такими, какими они есть? Подростки ведут себя по-хамски, кричат и скандалят? Но ведь они не родились такими, а мы сами вырастили их. Именно в наших семьях вырастают эти дети, которые почему-то начинают нас же раздражать так сильно. Сначала родителям удобно, что дети их не трогают – смотрят телевизор или играют в компьютерные игры. А потом дети вырастают. И именно в период поиска себя, своих возможностей, период самоопределения и самореализации родители вдруг резко начинают требовать подчинения и ужесточают контроль. Подростку интересно всё, что помогает ему открыть себя, а родители нередко пытаются всячески оградить его от излишнего общения с «плохими», по их мнению, компаниями.

 

Где подростку могут помочь раскрыться: в семье или на улице? Где его принимают как равного?

 

Караул! Компьютерная зависимость! Что делать?

 

Родителям, которые волнуются, что их чадо слишком много времени проводит перед телевизором и компьютером, стоит задать себе вопрос: «А что бы вы хотели, чтобы ваш ребенок делал вместо этого?» Если вы не можете дать определённый ответ, то проблема, скорее всего, в вас, и вы не знаете, чего хотите от ребёнка. Просто оставьте его в покое.

 

Если ответ «уроками бы занялся!», то вопрос к родителям: вы серьёзно полагаете, что делать уроки так уж интересно? Конечно, можно совмещать приятное с полезным, но как это объяснить неорганизованному чаду? Никак. Если он не может и не хочет, то заставить его, скорее всего, у родителей не получится. Если же родители решают вступить на путь борьбы, решив запрещать, не давать денег и т.д., то существует опасность получить в лице собственного ребёнка врага. А такого никому не пожелаешь. И, по большому счету, такими мерами ничего добиться нельзя, кроме большой нервотрёпки для всех.

 

Ведь всегда можно договориться по-хорошему, может быть, ввести какую-то систему поощрений. Важно постараться объяснить свою позицию, попросить, чтобы ребенок объяснил свою.

 

Хочу, чтобы ребенок занимался спортом, музыкой, танцами и ещё книжки читал!

 

Уважаемые родители, возможно, вас это огорчит, но вы опоздали… С ребенком надо было заниматься с раннего детства: водить его в спортивные секции и давать возможность попробовать себя в разных видах спорта, а также почувствовать вкус победы; искать учителя музыки, который сможет заинтересовать ребенка; читать ему сказки на ночь, чтобы потом ему было интересно читать самому.

 

Вы могли бы задать себе вопрос: а почему взрослые сами так болезенно реагируют на поведение своих же детей? Возможно, мы видим в них наше собственное отражение. А ведь известно, что в других нас раздражают собственные недостатки. Родителям, например, часто не нравится, когда подростки требуют самостоятельности как взрослые, а ответственность за свои поступки брать не хотят.

 

Почему мой ребенок на меня повышает голос?

 

Если родители унижают ребенка при посторонних, делают ему замечания и повышают на него голос, то не надо удивляться, что изголодавшийся по вниманию подросток врывается в беседу взрослых, забывая о правилах приличия, перебивая собеседников, повышая голос, оскорбляя слушателя. Это значит, что у него, к сожалению, еще нет навыка общения со взрослыми людьми, готовыми искренне и доброжелательно уделить ему время и внимание. Кто учил подростка общаться со взрослыми? А почему тогда родители ждут, что ребенок сам научится этому?

 

Почему подростки кричат на родителей, а на преподавателя на тренировке не кричат? Потому что тренер обращается с ними уважительно и терпеливо, а родители не всегда могут сдержать свои эмоции.

 

Ведь мы, взрослые, не позволяем себе кричать на своих друзей или коллег по работе, а на детей голос повышаем часто.

 

Так что же делать с этими ужасными подростками? Наверное, нам нужно просто больше их любить, и относиться к ним с уважением. У них играют гормоны и часто, молодые люди сами не могут объяснить что же их вывело из себя. Но если наша цель сохранить семью и дать нашим детям возможность реализоваться в будущем, давайте обеспечим им чувство уверенности в том, что семья – это те люди, которые будут стоять за тебя горой и примут тебя таким, какой ты есть.